Вчення Аристотеля про чотири причини

У "Метафізиці" та інших працях Аристотель розвиває вчення про причини і першооснови всього сущого. Причини ці такі:

Матерія (грец. ΰλη, грец. ὑποκείμενον)

"Те, з чого". Різноманіття речей, що існують об'єктивно; матерія вічна, несотворена і незнищенна; вона не може виникнути з нічого, збільшитися або зменшитися у своїй кількості; вона інертна і пасивна.

Безформна матерія являє собою небуття. Первиннооформлена матерія виражена у вигляді п'яти першоелементів (стихій): повітря, вода, земля, вогонь і ефір (небесна субстанція).

Форма (грец. μορφή, грец. тò τί ἧν εἶναι)

"Те, що". Сутність, стимул, мета, а також причина становлення різноманітних речей з одноманітної матерії. Створює форми різноманітних речей із матерії Бог (або розум-першодвигун).

Аристотель підходить до ідеї одиничного буття речі, явища: воно являє собою злиття матерії і форми.

Діюча причина, або причина, що виробляє (грец. τὸ διὰ τί)

"Те, звідки". Характеризує момент часу, з якого починається існування речі. Початком усіх початків є Бог. Існує причинна залежність явища сущого: є діюча причина - це енергійна сила, що породжує щось у спокої універсальної взаємодії явищ сущого, не лише матерії і форми, акту і потенції, а й породжувальної енергії-причини, яка разом із діючим початком має й цільовий сенс.

Мета, або кінцева причина (грец. τὸ οὖ ἕνεκα)

"Те, заради чого". У кожної речі є своя приватна мета. Вищою метою є Благо.